Передвиборча заява ІБТ (Україна) – української секції
Інтернаціональної Більшовицької Тенденції

31 березня 2002 року відбудуться чергові, треті по рахунку, вибори в історії незалежної України. ІБТ (Україна) вважає зовсім недостатнім для серйозного марксистського аналізу позначення даної політичної події в якості чергового «банального фарсу» чи спектаклю з репертуару театру абсурду. Ми не фетишизуємо роль буржуазних виборів у справі становлення і розвитку революційного робочого руху, але і, рішуче відкидаємо принцип естетсько-дрібнобуржуазного «бойкотизму» як незаперечного абсолюту. Тактика революційної марксистської організації повинна визначатися конкретикою моменту і вибором оптимальних форм і методів нашого політичного активізму.

Робітничої клас України в черговий раз поставлений буржуазним режимом в умови обмеженого вибору при відсутності своєї власної бойової авангардної партії. Формування такої партії і буде справжньою революційною альтернативою системі буржуазного парламентаризму. Дана партія буде сполучити найактивніше використання ресурсів парламентарної буржуазної демократії з іншими формами класової боротьби за справжнє звільнення робітничих клас від оковів капіталу.

Однак відповіді на пекучі питання необхідно дати вже сьогодні. Істина завжди конкретна, і абстрактні міркування на прийдешню перспективу, будучи вірними, не повинні підмінювати дозвіл безпосередніх проблем оперативної дійсності. Робітникам і молоді необхідно визначитися у своєму виборі. Пресс буржуазних ЗМІ запекло нав'язує їм помилкові альтернативи, фактично прирікаючи їх на вибір без вибору. Зрозуміло, величезна кількість відкрита буржуазних блоків і партій не повинне ввести робітників України в оману щодо їхніх справжніх антиробітничих цілей і задач, так само як і ряд партій і партійок, у відношенні яких відсутні всякі ілюзії з боку широких шарів робітничий клас (СЕЛпу, ВІЛ «Справедливість», КПУ (О), КПТУ і т.п.). Однак чи є робочою альтернативою ті партії і блоки, що претендують на «лівизну»?

• Комуністична Партія України (КПУ), відтворена в 1993 році, є найбільшою політичною структурою в Україні, що претендує на роль лівої партії. КПУ має найбільшу фракцію ВР України, розгалуженою мережею первинних і регіональних партійних організацій, масовою підтримкою серед значного числа ветеранських і офіцерських організацій, а також істотною фінансовою базою завдяки своїй інтеграції зі значними секторами промислово-сировинного капіталу, особливо на сході і півдні України. Крім вищенаведених факторів, немаловажним представляється і факт інтегрального взаємозв'язку бюрократичної верхівки, що зберігається, КПУ і новоствореного сектора буржуазії аграрно-промислового комплексу, у ще недалекому минулому рудимента колгоспно-кооперативної системи («червоні директори» і «червоні голови»), а нині авангарду стрімко реставрується класу лендлордів. Основою соціальної бази КПУ є та частина бюрократія КПРС нижчої і середньої ланки, який у результаті реставрації капіталізму не удалося стати власниками денаціоналізованих засобів виробництва. Віковий критерій даної страти характеризується переважно пенсійним віком і має прогресуючу динаміку, що є практично нездоланною перешкодою КПУ в завоюванні довіри й одержання електоральної й організаційної підтримки з боку широких мас молоді. Культурно-мовний критерій визначається безумовним домінуванням російськомовного контингенту даного шару з об'єктивно москвоцентрічними культурними орієнтирами. Це, у свою чергу, викликає серйозні труднощі для КПУ в спробах установлення міцних зв'язків із загонами робітничої клас Західної і Центральної України. Об'єктивний аналіз діяльності парламентських фракцій КПУ двох останніх скликань змушує зробити висновок про антиробітничий і антисоціалістичний характер парламентського представництва даної партії. Лише деякими прикладами є:

  а) проведення силами парламентської фракції КПУ буржуазної конституції України 1996 року.

  б) ганебна капітуляція парламентської фракції КПУ під час прийняття ВР України антиробітничих законів про приватизацію землі і підприємств, а також інших законів, що сприяють прискореному завершенню процесів капіталістичної реставрації в Україні.

  в) капітуляція парламентської фракції КПУ під час правого антиконституційного перевороту 1999 року.

  г) цинічне одноголосне голосування парламентської фракції КПУ за відкрито антиробітничий Закон України «ПРО професійні союзи» 2000 року.

  Включення у виборчий список КПУ настільки одіозних адептів режиму як діючий генеральний прокурор України Потебенько і генерал Герасимов тільки підкреслює системотворчу природу КПУ в якості головної «лівої» підпірки правлячого буржуазного режиму. Усе більша кількість робітників приходять до розуміння щирої природи і ролі КПУ, усе менше робітників продовжують випробувати ілюзії в її відношенні. Фактичне зведення на ні з 2001 року сателітної кишенькової структури КПУ – Усеукраїнського Союзу Робітників (ВСР) лише з'явилося відображенням динаміки буржуазного переродження КПУ, коли об'єктивна затребуваність даної політичної сили різними угрупованнями правлячого класу вже не вимагає імітації псевдороітничого активізму ВСР зразка 1994-1998 р. У той же час, традиційна теоретична орієнтація КПУ на підтримку офіціозних профспілок ФПУ Олександра Стояна жорстко дистанцює актив КПУ від реального робочого і профспілкового руху.

• Соціалістична Партія України (СПУ), об'єднавши в зворушливому альянсі УБК із правобуржуазною опозицією, радикальними ультраправими з УНСО і т.д., відкрито заявивши про своє бажання вступити в Соцінтерн Блера та Шредера, забравши зі своєї політичної програми всякі залишки соціалістичної риторики, не може розглядатися нами, як скільки-небудь ліва і скільки-небудь робоча партія. Зовсім не випадково СПУ виявилося «лівою» частиною електорального тандема (СПУ-«Наша Україна»), на який робить ставку на цих виборах найбільша у світі імперіалістична держава – США. Буржуазне переродження СПУ є об'єктивним результатом трансформації значних шарів КПРСівскої бюрократії, переважно середньої ланки (а саме вони складали організаційний кістяк СПУ зразка 1991 року) у представників буржуазного класу України, зорієнтованих на вираження інтересів домінуючих у світі транснаціональних корпорацій.

• Прогресивна Соціалістична Партія України (ПСПУ), виникнувши в 1996 році як ліву альтернативу СПУ і принципово заявивши про свій розрив з контрреволюційною спадщиною сталінізму, з наснагою була сприйнята значним числом робочих активістів. Недавній альянс ПСПУ з Конфедерацією Праці України здавався безсумнівним кроком уперед, назустріч насущним вимогам поточного моменту. Однак авторитарно-вождистська трансформація ПСПУ укупі з великодержавно-шовіністичним ухилом не дозволили цієї партії зайняти належне місце в авангарді робочого руху України. Економічна програма ПСПУ страждає еклектичністю, у багатьох місцях присутні відкрито ревізіоністські підходи до реформування капіталізму зсередини. Панславістський позакласовий заклик до об'єднання України з Росією і Білорусією на буржуазній основі в суперечливому з'єднанні з державно-патріотичною риторикою українського націоналізму в спільних передвиборних документах з Партією Освітян України з всією очевидністю вказують на негативну динаміку послідовного руху ПСПУ вправо. На сьогоднішній день ПСПУ намагається стати виразником економічних і політичних інтересів міжнародних буржуазних фінансових інституцій, альтернативних МВФ і Світовому Банку, в Україні. Очевидно, що робітничої клас України не може зв'язувати своє майбутнє з даною політичною структурою.

• Комуністична Партія Робітників і Селян (КПРС) являє собою надзвичайно складне і неоднозначне об'єднання представників ряду фінансово-промислових угруповань сходу України з радикально-сталіністською частиною традиційного лівого активу. Аналіз даного симбіозу ні в якому разі не повинний бути спрощеним і поверхневої. З одного боку, зовсім очевидним є прагнення східноукраїнського капіталу використовувати електоральний потенціал КПРС для ослаблення позицій КПУ, а з іншого боку, не менш очевидним є той факт, що утворення КПРС з'явилося об'єктивним відображенням розчарування значної частини низового лівого активу подальшою бюрократичною дегенерацією КПУ і її інтеграцією в систему буржуазного істеблішменту України. Власна логіка існування КПРС штовхає її лідерів на свідоме формування гучного псевдорадикального пропагандистського полючи, посиленого застосуванням сучасних PR-технологій укупі з традиціоналістськими радянсько-патріотичними штампами. Усе це приводить до створення іміджу КПРС як ліворадикальної авангардної альтернативи традиційним «лівим», що потенційно є дуже небезпечною ілюзією, особливо на сході й у центрі України.

Безумовно, чергові парламентські вибори в Україні вирішують багато чого, але далеко не усі. Перед має бути тривала безпрецедентна боротьба робітників і молоді за свою соціальну, національну і гендерну емансипацію, за побудову безкласового комуністичного суспільства – суспільства позитивного гуманізму.

Наші вимоги:

• Ніякої підтримки буржуазним і реформістським силам!
• За реальну боротьбу за інтереси пролетаріату!
• За націоналізацію землі і підприємств!
• За побудову авангардної революційної партії робітничого класу!
• За відтворення IV Інтернаціоналу!
• За світову пролетарську соціалістичну революцію!

Posted: 9 October 2002