Передвиборча
заява ІБТ
(Україна)
української
секції
Інтернаціональної
Більшовицької
Тенденції
31
березня 2002
року
відбудуться
чергові,
треті по
рахунку,
вибори в
історії
незалежної
України. ІБТ
(Україна)
вважає
зовсім
недостатнім
для
серйозного
марксистського
аналізу
позначення
даної
політичної
події в
якості
чергового
«банального
фарсу» чи
спектаклю з
репертуару
театру
абсурду. Ми
не
фетишизуємо
роль
буржуазних
виборів у
справі
становлення
і розвитку
революційного
робочого
руху, але і,
рішуче
відкидаємо
принцип
естетсько-дрібнобуржуазного
«бойкотизму»
як
незаперечного
абсолюту.
Тактика
революційної
марксистської
організації
повинна
визначатися
конкретикою
моменту і
вибором
оптимальних
форм і
методів
нашого
політичного
активізму.
Робітничої
клас України
в черговий
раз
поставлений
буржуазним
режимом в
умови
обмеженого
вибору при
відсутності
своєї
власної
бойової
авангардної
партії.
Формування
такої партії
і буде
справжньою
революційною
альтернативою
системі
буржуазного
парламентаризму.
Дана партія
буде
сполучити
найактивніше
використання
ресурсів
парламентарної
буржуазної
демократії з
іншими
формами
класової
боротьби за
справжнє
звільнення
робітничих
клас від
оковів
капіталу.
Однак
відповіді на
пекучі
питання
необхідно
дати вже
сьогодні.
Істина
завжди
конкретна, і
абстрактні
міркування
на прийдешню
перспективу,
будучи
вірними, не
повинні
підмінювати
дозвіл
безпосередніх
проблем
оперативної
дійсності.
Робітникам і
молоді
необхідно
визначитися
у своєму
виборі. Пресс
буржуазних
ЗМІ запекло
нав'язує їм
помилкові
альтернативи,
фактично
прирікаючи
їх на вибір
без вибору.
Зрозуміло,
величезна
кількість
відкрита
буржуазних
блоків і
партій не
повинне
ввести
робітників
України в
оману щодо
їхніх
справжніх
антиробітничих
цілей і
задач, так
само як і ряд
партій і
партійок, у
відношенні
яких
відсутні
всякі ілюзії
з боку
широких
шарів
робітничий
клас (СЕЛпу,
ВІЛ
«Справедливість»,
КПУ (О), КПТУ і
т.п.). Однак чи є
робочою
альтернативою
ті партії і
блоки, що
претендують
на
«лівизну»?
-
Комуністична
Партія
України (КПУ),
відтворена в
1993 році, є
найбільшою
політичною
структурою в
Україні, що
претендує на
роль лівої
партії. КПУ
має
найбільшу
фракцію ВР
України,
розгалуженою
мережею
первинних і
регіональних
партійних
організацій,
масовою
підтримкою
серед
значного
числа
ветеранських
і
офіцерських
організацій,
а також
істотною
фінансовою
базою
завдяки
своїй
інтеграції
зі значними
секторами
промислово-сировинного
капіталу,
особливо на
сході і
півдні
України. Крім
вищенаведених
факторів,
немаловажним
представляється
і факт
інтегрального
взаємозв'язку
бюрократичної
верхівки, що
зберігається,
КПУ і
новоствореного
сектора
буржуазії
аграрно-промислового
комплексу, у
ще
недалекому
минулому
рудимента
колгоспно-кооперативної
системи
(«червоні
директори» і
«червоні
голови»), а
нині
авангарду
стрімко
реставрується
класу
лендлордів.
Основою
соціальної
бази КПУ є та
частина
бюрократія
КПРС нижчої і
середньої
ланки, який у
результаті
реставрації
капіталізму
не удалося
стати
власниками
денаціоналізованих
засобів
виробництва.
Віковий
критерій
даної страти
характеризується
переважно
пенсійним
віком і має
прогресуючу
динаміку, що
є практично
нездоланною
перешкодою
КПУ в
завоюванні
довіри й
одержання
електоральної
й
організаційної
підтримки з
боку широких
мас молоді.
Культурно-мовний
критерій
визначається
безумовним
домінуванням
російськомовного
контингенту
даного шару з
об'єктивно
москвоцентрічними
культурними
орієнтирами.
Це, у свою
чергу,
викликає
серйозні
труднощі для
КПУ в спробах
установлення
міцних
зв'язків із
загонами
робітничої
клас
Західної і
Центральної
України.
Об'єктивний
аналіз
діяльності
парламентських
фракцій КПУ
двох
останніх
скликань
змушує
зробити
висновок про
антиробітничий
і
антисоціалістичний
характер
парламентського
представництва
даної партії.
Лише деякими
прикладами
є:
а)
проведення
силами
парламентської
фракції КПУ
буржуазної
конституції
України 1996
року.
б)
ганебна
капітуляція
парламентської
фракції КПУ
під час
прийняття ВР
України
антиробітничих
законів про
приватизацію
землі і
підприємств,
а також інших
законів, що
сприяють
прискореному
завершенню
процесів
капіталістичної
реставрації
в Україні.
в)
капітуляція
парламентської
фракції КПУ
під час
правого
антиконституційного
перевороту 1999
року.
г)
цинічне
одноголосне
голосування
парламентської
фракції КПУ
за відкрито
антиробітничий
Закон
України «ПРО
професійні
союзи» 2000
року.
Включення
у виборчий
список КПУ
настільки
одіозних
адептів
режиму як
діючий
генеральний
прокурор
України
Потебенько і
генерал
Герасимов
тільки
підкреслює
системотворчу
природу КПУ в
якості
головної
«лівої»
підпірки
правлячого
буржуазного
режиму. Усе
більша
кількість
робітників
приходять до
розуміння
щирої
природи і
ролі КПУ, усе
менше
робітників
продовжують
випробувати
ілюзії в її
відношенні.
Фактичне
зведення на
ні з 2001 року
сателітної
кишенькової
структури
КПУ
Усеукраїнського
Союзу
Робітників
(ВСР) лише
з'явилося
відображенням
динаміки
буржуазного
переродження
КПУ, коли
об'єктивна
затребуваність
даної
політичної
сили різними
угрупованнями
правлячого
класу вже не
вимагає
імітації
псевдороітничого
активізму
ВСР зразка 1994-1998
р. У той же час,
традиційна
теоретична
орієнтація
КПУ на
підтримку
офіціозних
профспілок
ФПУ
Олександра
Стояна
жорстко
дистанцює
актив КПУ від
реального
робочого і
профспілкового
руху.
-
Соціалістична
Партія
України (СПУ),
об'єднавши в
зворушливому
альянсі УБК
із
правобуржуазною
опозицією,
радикальними
ультраправими
з УНСО і т.д.,
відкрито
заявивши про
своє бажання
вступити в
Соцінтерн
Блера та
Шредера,
забравши зі
своєї
політичної
програми
всякі
залишки
соціалістичної
риторики, не
може
розглядатися
нами, як
скільки-небудь
ліва і
скільки-небудь
робоча
партія.
Зовсім не
випадково
СПУ
виявилося
«лівою»
частиною
електорального
тандема
(СПУ-«Наша
Україна»), на
який робить
ставку на цих
виборах
найбільша у
світі
імперіалістична
держава США.
Буржуазне
переродження
СПУ є
об'єктивним
результатом
трансформації
значних
шарів
КПРСівскої
бюрократії,
переважно
середньої
ланки (а саме
вони
складали
організаційний
кістяк СПУ
зразка 1991 року)
у
представників
буржуазного
класу
України,
зорієнтованих
на вираження
інтересів
домінуючих у
світі
транснаціональних
корпорацій.
-
Прогресивна
Соціалістична
Партія
України
(ПСПУ),
виникнувши в
1996 році як ліву
альтернативу
СПУ і
принципово
заявивши про
свій розрив з
контрреволюційною
спадщиною
сталінізму, з
наснагою
була
сприйнята
значним
числом
робочих
активістів.
Недавній
альянс ПСПУ з
Конфедерацією
Праці
України
здавався
безсумнівним
кроком
уперед,
назустріч
насущним
вимогам
поточного
моменту.
Однак
авторитарно-вождистська
трансформація
ПСПУ укупі з
великодержавно-шовіністичним
ухилом не
дозволили
цієї партії
зайняти
належне
місце в
авангарді
робочого
руху України.
Економічна
програма
ПСПУ
страждає
еклектичністю,
у багатьох
місцях
присутні
відкрито
ревізіоністські
підходи до
реформування
капіталізму
зсередини.
Панславістський
позакласовий
заклик до
об'єднання
України з
Росією і
Білорусією
на
буржуазній
основі в
суперечливому
з'єднанні з
державно-патріотичною
риторикою
українського
націоналізму
в спільних
передвиборних
документах з
Партією
Освітян
України з
всією
очевидністю
вказують на
негативну
динаміку
послідовного
руху ПСПУ
вправо. На
сьогоднішній
день ПСПУ
намагається
стати
виразником
економічних
і політичних
інтересів
міжнародних
буржуазних
фінансових
інституцій,
альтернативних
МВФ і
Світовому
Банку, в
Україні.
Очевидно, що
робітничої
клас України
не може
зв'язувати
своє
майбутнє з
даною
політичною
структурою.
-
Комуністична
Партія
Робітників і
Селян (КПРС)
являє собою
надзвичайно
складне і
неоднозначне
об'єднання
представників
ряду
фінансово-промислових
угруповань
сходу
України з
радикально-сталіністською
частиною
традиційного
лівого
активу.
Аналіз
даного
симбіозу ні в
якому разі не
повинний
бути
спрощеним і
поверхневої.
З одного
боку, зовсім
очевидним є
прагнення
східноукраїнського
капіталу
використовувати
електоральний
потенціал
КПРС для
ослаблення
позицій КПУ,
а з іншого
боку, не менш
очевидним є
той факт, що
утворення
КПРС
з'явилося
об'єктивним
відображенням
розчарування
значної
частини
низового
лівого
активу
подальшою
бюрократичною
дегенерацією
КПУ і її
інтеграцією
в систему
буржуазного
істеблішменту
України.
Власна
логіка
існування
КПРС штовхає
її лідерів на
свідоме
формування
гучного
псевдорадикального
пропагандистського
полючи,
посиленого
застосуванням
сучасних
PR-технологій
укупі з
традиціоналістськими
радянсько-патріотичними
штампами. Усе
це приводить
до створення
іміджу КПРС
як
ліворадикальної
авангардної
альтернативи
традиційним
«лівим», що
потенційно є
дуже
небезпечною
ілюзією,
особливо на
сході й у
центрі
України.
Безумовно,
чергові
парламентські
вибори в
Україні
вирішують
багато чого,
але далеко не
усі. Перед
має бути
тривала
безпрецедентна
боротьба
робітників і
молоді за
свою
соціальну,
національну
і гендерну
емансипацію,
за побудову
безкласового
комуністичного
суспільства
суспільства
позитивного
гуманізму.
Наші
вимоги:
- Ніякої
підтримки
буржуазним і
реформістським
силам!
- За
реальну
боротьбу за
інтереси
пролетаріату!
- За
націоналізацію
землі і
підприємств!
- За
побудову
авангардної
революційної
партії
робітничого
класу!
- За
відтворення
IV
Інтернаціоналу!
- За
світову
пролетарську
соціалістичну
революцію!
|